Історія навчального закладу

 

Історія Вороновицької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів

 Вороновицька загальноосвітня школа заснована в 1929 році. Вона розташована у пристосованому приміщенні, яке колись було житловим будинком керуючого цукровим заводом. Воно побудоване в 60-х роках ХІХ століття. Саме тоді був зведений і Степанівський цукровий завод, який належав німецькому фабриканту. Керував заводом український поміщик, який зі своєю сім’єю жив у цій будівлі. Приміщення має два поверхи та напівпідвальне приміщення, яке з часом стало підвальним. На другому поверсі жив пан зі своєю сім’єю, на першому – були господарські приміщення. Одна з кімнат має сцену, де проходили аматорські вистави: пан мав домашню театральну трупу. У підвальному приміщенні жила прислуга. Другий поверх приміщення обігрівався теплим повітрям, яке надходило з цукрового заводу і пропускалось по порожньотілих стінах будинку. Охололе повітря через димар виходило на двір. До сьогоднішніх днів збереглися стіни завтовшки 1 метр із продухами для регулювання температури в кімнатах.

Відомостей про школу довоєнного періоду не збереглося. Перші документальні записи стосуються 1946 року, коли вона називалася Степанівська неповна середня школа при цукровому заводі. Раніше у селищі було два цукрових заводи: Вороновицький (тепер вул..Дальня смт.Вороновиця) та Степанівський, який було так названо через близьке розташування до с.Степанівки. На той час директором школи був Губар Ф.П.. Вороновиця була районним центром, де й був розміщений відділ народної освіти. З 1 вересня 1946 року школа стала називатися Степанівською семирічною школою при цукрозаводі.

На той час у школі працювало 15 учителів, сім з них – класоводи 1-4 класів. У початкових класах на той час навчалось 185 учнів. Навчання у школі тривало 7 років. Але із 7 класу окремі учні переводились на навчання до Степанівської вечірньої школи, на курси швейників тощо. Навчання проводилось у дві зміни. Більшість учнів були родом із Вороновиці та Сорочина. А з 50-х років до 5 класу почали зараховувати по 15-20 учнів із с.Кордишівки.

З серпня 1947р. по серпень 1951р. директором школи був Синицький Б.Й.. У серпні 1951р. на посаду директора школи призначено Калошу Петра Михайловича. З серпня 1952р. школа стала називатися Степанівською середньою школою при цукровому заводі. Станом на  01.09.1952р. у школі навчалося 268 учнів. Записи в книгах наказів того часу свідчать, що учні 8, 9, 10 класів часто відчислялись із школи і йшли працювати на виробництво. На той час у школі працювали 22 учителя. А з 1954р. частина учнів з початкових класів перейшла навчатися у Сорочинську початкову школу. Але все ж майже у всіх класах були паралелі. З 1955 року в школі було організовано інтернат, де мали змогу проживати учні з сусідніх сіл, а вчителі не тільки вели уроки, а ще й були вихователями в інтернаті. Згодом і збільшилася кількість учителів до 28. Поряд із звичайними класами з’явились спеціалізовані (у 1956р.- спеціалізований 8 клас).   
      Перші повоєнні випускники – це, як правило, учні – «переростки». У 1956 році з школи випустилося 63 учні. А були вони 1936, 1937, 1938, 1940 років народження.

1959-60н.р. у школі навчалося 300 учнів. І з цього часу їх кількість щороку зростала, досягнувши у 1964-1965 н.р. 465 учнів, що була найбільшою. Причиною такого зростання була наявність у школі гуртожитку для учнів із інших сіл. У шкільному інтернаті жили учні старших класів із Байраківки, Глинянця, Дубівця, Чавульського Немирівського району та Гуменного, Степанівки, Зарудинець, Комарова Вінницького району.

У цей час у школі працювало більше тридцяти учителів. Випускники школи, окрім атестата зрілості, отримували свідоцтва про присвоєння кваліфікації за спеціальностями: тракторист, комбайнер, швея.

У 60-х роках ХХ століття Вороновиця стала селищем Немирівського району.

У серпні 1963 року призначено на посаду директора школи Павлушу С.С., а з серпня 1965р. – Великорода В.Р..

Поступово зменшувалась кількість учнів (щорічно на 10-20).

У серпні 1987р. директором школи став Глинський М.П., а з вересня цього ж року школа почала називатись - Вороновицька восьмирічна школа; з вересня 1989 року – Вороновицька середня школа №2; з квітня 1993р. – Вороновицька загальноосвітня школа №2 І-ІІІ ступенів: з вересня 1997р. – Вороновицька загальноосвітня школа №2.

Важко було школі пережити 90-ті роки, коли був намір декілька разів школу закрити або реорганізувати. Кілька років поспіль фінансування старших класів здійснювалось завдяки підприємствам – шефам. За проведені уроки учителі отримували заробітну плату продукцією цих підприємств.

У вересні 1999р. директором школи призначена Мураховська О.М..

Школа стала називатися Вороновицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2. У вересні 2013р. школа стала Вороновицькою загальноосвітньою школою І-ІІ ступенів.

У 2014-2015н.р. у школі працює 16 учителів та 10 чоловік обслуговуючого персоналу.

       У перші роки після заснування школи тут навчався Павло Автономович Колесник, уродженець села Степанівки (1915р.н.) У 1936 році Колесник був призваний на службу в Робітничо-селянську Червону Армію. У 1939 році він закінчив Єйське військово-морське авіаційне училище. З першого дня Великої Вітчизняної війни - на її фронтах.

      До січня 1944 гвардії старший лейтенант Павло Колесник був льотчиком 1-го гвардійського мінно-торпедного авіаполку 8-й мінно-торпедної авіадивізії Балтійського флоту. У ніч з 16 на 17 січня 1944 екіпаж Колесника брав участь у штурмі ворожих об'єктів у місті Ропша, знищивши доти і знаряддя противника, штаб його дивізії.

     Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм» гвардії старший лейтенант Павло Колесник був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Орден Леніна і медаль «Золота Зірка» він отримати не встиг, так як у березні 1944 не повернувся з бойового завдання. Був також нагороджений трьома орденами Червоного Прапора і орденом Червоної Зірки .

 У 1932 році в школі у 5 класі навчався Стаднюк Іван Фотійович – майбутній відомий радянський прозаїк, сценарист, драматург і військовий журналіст, відомий своїми книгами про українське село і про пройдену ним Велику Вітчизняну війну, написаними російською мовою.

     Народився 8 березня 1920 року у с. Кордишівка Вінницької області. Помер 1994 року. Навчався в Українському інституті журналістики й Московському поліграфічному інституті. Учасник Другої Світової війни. Друкувався з 1940р.

     Автор сценаріїв українських фільмів: «Максим Перепелиця» (1955),«Артист з Коханівки» (1961), «Ключі від неба» (1965), «Між високих хлібів» (1970), «Дипломати мимоволі» (1978р., у співававторстві), «Війна» (1990р., т/ф, 6 с, у співавторстві).

     Нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни І і II ст., Червоної Зірки, медалями. Був членом Спілки письменників Росії.

     Зі стін школи вийшло багато учнів, які в своєму житті досягли заповітної мрії: стали викладачами вузів, шкільними учителями, здобули високі військові звання.

     Трагічні сторінки історії торкнулися і життя випускників школи. Багато юнаків виконували свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Це випускники школи: Кукалов Є., Кабачій А., Васильєв П., Пилипенко М. та інші.

     Щороку в червневі дні  відбуваються щирі, душевні зустрічі випускників школи з учителями.  На них з’їжджаються учні з усіх куточків колишнього СРСР і згадують свої шкільні роки у стінах старенької, але такої дорогої школи.